Female Reception of Prison Experience (a Case Study: the Novel “Roses behind the Bars. Confession about the Women’s Prison” by Iryna Ahapieieva)

В’язнична тема в художній жіночій рецепції екзотична для української літератури. Тому роман Ірини Агапєєвої "Троянди за колючкою. Сповідь про жіночу тюрму" є концептуально новою художньою рецептивною моделлю тюремного досвіду. Авторка обирає художню форму, що ми її бачили попередньо в текстах українських модерністок, – сповідь (думка, звернення, потік свідомості), але перед нами вже винятково жіночий простір, що оприявнений специфікою жіночого тіла, жіночої психології, жіночої мови.

У пропонованій студії основні думки будуть фокусуватися навколо двох наріжних дискурсів: "тюрма" та "тюрма – жіноча тілесність". В обох випадках буде йти мова про травматичний досвід несвободи, що безпосередньо або опосередковано маркований людською тілесністю.

З роману дізнаємося, що, з одного боку, українська тюрма діє за принципами й інших європейських, і не тільки, карних установ. Вона ієрархічна й має підґрунтям те, що французький мислитель Мішель Фуко називає "мистецтвом розподілу", базисними для неї є закритість, дисципліна, контрольована діяльність, розпорядок тощо. З іншого боку, українська в’язниця, побудована й на принципі, який так і залишається загадкою для головної героїні, – це принцип збиткування (тортур) над тілом, що нічим не унормований, але є тюремною реальністю за замовчуванням.

У романі тюрма постає як монструозна метафора світу, що так і не позбувся садистького бажання карати насамперед тіло людини. Однак твір Ірини Агапєєвої – це твір не тільки про тюрму, а й про травму, а отже, перед нами посттравматичне письмо, що дає змогу авторці відрефлексувати / пригадати (текстуалізувати) травму, тим самим звільнитися від неї.