Граматична варіантність української переселенської говірки в Башкортостані

Статтю присвячено дослідженню питання варіантності – структурно-типологічної й універсальної ознаки більшості діалектів, що зумовлено усною формою їх побутування. Предметом дослідження стала граматична варіантність, яку розглянуто на матеріалі однієї транслокалізованої (переселенської) української говірки – с. Степанівка Аургазинського району Республіки Башкортостан. Більшість населення Степанівки – українці, водночас у селі проживають і представники інших етносів, що створює умови для тісних контактів. Джерелом дослідження став корпус діалектних текстів зв’язного мовлення українців Степанівки, записаних у 2012 році під час діалектологічної експедиції, та наративи, опубліковані у виданні "Етнографічний образ українців зарубіжжя" (Київ, 2019). Дослідження здійснено з урахуванням рис материнської основи цієї говірки: вихідним для башкирської Степанівки є слобожанський говір з окремими середньонаддніпрянськими рисами.

Аналіз корпусу діалектних текстів із говірки с. Степанівка дав змогу виявити безваріантні та варіантні граматичні форми різних частин мови. Варіантні граматичні форми зумовлені різними факторами: більшість варіантів, чи так званих дублетних граматичних форм, відповідають діалектній нормі говірки, а оскільки це говірка транслокалізована – питомій системі її материнської основи; інші є наслідком контактування з іншим ідіомом, насамперед із російською мовою. Важливим фактором вияву граматичної варіантності є особливості ідіолектів носіїв говірки.

Варіантні форми виявлено в межах різних частин мови. Найстабільнішою до впливу контактних ідіомів виявилася дієслівна система, тоді як у відмінковій системі іменних частин мов багато варіантів, що є результатом переймання граматичних рис контактної російської мови; аналіз контексту вживання таких форм свідчить про їх рівнофункційність із формами питомими.