Мовні засоби вираження волевиявлення в сучасному проповідницькому дискурсі

У статті розглянуто мовні засоби волевиявлення в проповідницькому дискурсі. Джерелом дослідження стали сучасні проповіді, виголошені священниками Української Греко-Католицької Церкви. У результаті дослідження встановлено, що священники використовують різноманітні засоби для вербалізації інтенції волевиявлення. Найбільш продуктивним мовним засобом реалізації волевиявлення є директиви, виражені дієслівними формами першої особи множини наказового способу. Настанови, висловлені в такий спосіб, чіткі й зрозумілі, стають прямою вказівкою до виконання. Форми першої особи множини кваліфікуємо як форми спільної дії, бо вони об’єднують і мовця, й адресатів, що нівелює ієрархічну дистанцію, створює позитивну атмосферу єднання проповідника з вірянами. Священники активно вживають дієслівні форми другої особи множини наказового способу або займенники другої особи множини та інфінітиви в ролі предикатів, що надає настановам відтінку категоричності. Мовні виразники інтенції спонукання – конструкції з предикатами, до структури яких входять модальні слова треба, потрібно, варто, важливо.

Специфічним для релігійного дискурсу є спонукання до дії, висловлені не від імені мовця, а від імені Бога, Христа, Богородиці, святих визначних релігійних діячів. У таких випадках уживаються предикати навчати, пригадувати, закликати тощо. Вдаючись до аргументів "від авторитету", священники використовують і приказки, афоризми, у яких виражено спонукання. Поширеними в проповідницькому дискурсі є превентивні висловлювання, які виражають інтенцію мовця запобігти якісь дії, у релігійній комунікації – це недопущення різних гріховних вчинків. Мовленнєвий акт волевиявлення може бути представлений у формі констатива, інтенцію волевиявлення виражають нагадування про обов’язки, які є фактично спонуканням до їхнього виконання.