Діалог і категорія діалогічності в українському мас-медійному дискурсі

Статтю присвячено дослідженню діалогічної природи українського мас-медійного дискурсу, зокрема газетного тексту, та діалогу як форми текстового спілкування. Обґрунтовано поняття діалогу як способу організації мовлення та діалогічності як текстової категорії. Діалог репрезентує комунікативну взаємодію двох комунікантів і вимагає від учасників спілкування дотримання певних умов. Діалогічність тексту ширша за поняття діалогу, ця категорія виражається незалежно від характеру мовлення, є репрезентацією внутрішньої сутності тексту як процесу та результату комунікативної взаємодії.

Зазначено, що в газетному тексті розрізняємо два типи діалогічності – внутрішню та зовнішню. Зовнішня діалогічність стосується міжтекстової взаємодії й збігається з поняттям інтертекстуальності. Внутрішня є суб’єктно-текстовою, пов’язана з чинниками адресанта й адресата газетного тексту; проаналізовано їх особливості та засоби вираження. Описано засоби репрезентації текстової категорії діалогічності в заголовкових комплексах, що містять питально-відповідні діалогічні єдності, та визначено основні моделі, у яких реалізовано категорію діалогічності, а саме: діалогічні єдності, квазідіалогічні конструкції, двочленні заголовки з відкритим питанням. Розглянуто діалогічну взаємодію між комунікантами медійного дискурсу в жанрі інтерв’ю, у якому найповніше реалізується категорія діалогічності. У тексті інтерв’ю виокремлено два типи комунікативної взаємодії – адресатно домінантний, який зумовлений пріоритетною роллю співрозмовника, та адресантно домінантний тип характеризується тим, що мовець займає активну позицію й визначає вектор і зміст комунікативного акту, у тексті переважають авторські коментарі, актуалізація авторської позиції.