З історії вивчення неофіційних іменувань

Науковий інтерес до неофіційних антропонімів як невіддільного компонента антропонімної системи має давню мовознавчу традицію.

Якщо прізвища та особові імена людей ґрунтовно проаналізовано в ономастичних дослідженнях, то прізвиська (індивідуальні, родичівські), сімейно-родові йменування, псевдоніми вивчені недостатньо. У неофіційних антропонімах відображено й характерні особливості говірки певної території. Це дає змогу дослідникам простежити взаємодію офіційної та народної системи йменування. Теоретичний аналіз праць з антропонімії дав змогу окреслити низку лінгвістичних проблем та різні підходи до їх вирішення.

У статті проаналізовано стан дослідження слов’янської неофіційної антропонімії, оскільки аналіз дослідницьких пошуків над неофіційними антропонімами сприяє виробленню методів представлення власного фактажу, установленню основних актуальних аспектів студій над прізвиськами, сімейно-родовими йменуваннями.

Надзвичайно цінними для української антропонімії є праці М. Худаша, П. Чучки, Р. Осташа, напрацювання яких стали теоретичною базою для багатьох досліджень з антропоніміки.

У дослідженні з’ясовано, що представники різних шкіл і напрямів неоднаково підходять до вирішення проблеми класифікації прізвиськ. Серед усіх проаналізованих підходів, запропонованих ученими, найповніше розроблена класифікація П. Чучки. Важливу роль у народнопобутовій системі йменування також відіграють родові назви.

Сучасні ономасти вдосконалили й поглибили наявні класифікації. У мовознавчій науці сьогодні наявні дослідження Н. Фєдотової, Н. Шульської, О. Вербовецької. Лінгвісти аналізують мотиваційну базу та словотвірну структуру прізвиськ. Проблеми класифікації неофіційних іменувань і досі не втрачають своєї актуальності.