Концептуальні підходи до розуміння любові до себе як основи самореалізації особистості

Синтез різних філософських підходів визначає самореалізацію як процес виявлення та розвитку власного потенціалу в реальному світі. Істинне виявлення власного потенціалу досягається через правильне пізнання себе. Самореалізація як вище благо людини на життєвому шляху доступна для тих, хто може істинно розпізнати власний духовний потенціал, що є можливим за наявністю вміння по-справжньому любити себе. Мета статті полягає в осмисленні любові до себе як основоположного принципу самореалізації особистості.

У сучасному суспільстві поняття любові до себе часто сприймається як егоїзм, нарцисизм (Фрідріх Ніцше) або самоповага (Еріх Фромм). У статті застосовано методологію герменевтичного аналізу для розкриття розуміння любові до себе у працях Ф .

Ніцше та Е. Фромма. Розуміння любові до себе як самоповаги і є концептуально критичним для самореалізації особистості. Порівняльний метод використано для зіставлення спільних та відмінних поглядів відносно ролі любові до себе як основи самореалізації особистості у західній (Е. Фромм, В. Франкл) та східній (Ошо, Садхгуру) філософських традиціях.

Згідно з уявленнями представників західної філософії (Е. Фромма, В. Франкла) справжня любов до себе виявляється через відповідальність, турботу, повагу та знання про себе, що допомагає розвиватися як особистості та відчувати повністю себе. Істинна любов до себе розкривається в усвідомленні власної унікальності, прийнятті себе та відповідальності за свій розвиток і щастя. Така любов допомагає людині розвиватися та досягати самореалізації через чуйне та турботливе діяльне ставлення до власних духовних потреб. Представники східної філософії постмодерну (Ошо, Садхгуру), позиціонують справжню любов до себе як ключ до просвітлення та досягнення повноцінності людиною. Любов не повинна обмежуватися лише відносинами з іншими людьми, але має, в першу чергу, бути направлена на себе через усвідомлення власної божественної природи як підґрунтя. Любов до себе відіграє важливу роль у самореалізації людини, стимулюючи її бережливе ставлення до власних потреб та сприяючи позитивній взаємодії у суспільстві. Справжня любов до себе виявляється у відданості життю та усвідомленні власної відповідальності за нього. Людина, яка любить себе, поважатиме своє тіло, дух і власні мрії, що дозволить їй визначити свій потенціал і досягти самореалізації.