Трансгресія як наріжний концепт постнекласичної педагогіки й освіти

У статті аналізується поняття трансгресії як явища перетину непрохідної межі, що постає наріжним концептом постнекласичної педагогіки й освіти. Показано, що у сфері логіки це явище розкривається в контексті аналізу природи логічних аксіом, які мають непереборний логічний імунітет, тобто не можуть бути ні доведені, ні спростовані. У сучасній фізиці зазначене явище виявляється у феномені корпускулярно-хвильового дуалізму, який має багато екстраполяцій, зокрема в синергетиці, де трансгресія реалізується в теорії критичних явищ. З’ясовано, що зазначене поняття, яке відображає феномен докорінної трансформації процесів нашого світу, застосовується в мистецтві, філософії, психології, педагогіці. У статті робиться спроба екстраполяції феномену трансгресії у сферу конкретних педагогічних практик, пов’язаних із розвивально-формувальними технологіями, які можуть бути застосовані щодо учасників освітнього процесу. Вперше в історії розвитку педагогічної думки феномен трансгресії трактується в контексті педагогічної синергетики, а також розробленої авторами концепції особистості як трансцендентної сутності, що складають головний зміст постнекласичної педагогіки й освіти. Окреслено поняття особистості як унікального суб’єкта, що володіє свідомістю, свободою та постає творчою істотою. Зазначено, що людина реалізує самосвідомість (свободу) у тріадний спосіб: 1) у процесі фазових граничних станів (які вивчаються синергетикою в контексті теорії критичних станів), що передбачає зміну певного психофізіологічного, психоментального, психоемоційного стану; 2) за допомогою трансценденції / рефлексії як психоментального виходу (трансгресії) людської істоти за просторово-часові межі буття; 3) завдяки інтеграції будь-яких протилежностей в акті творчого мислення, внаслідок чого досягається нейтральний стан, вільний від дуального принципу причинно-наслідкової залежності: у такому стані людська істота звільняється від впливів середовища, стає неадаптивною, надситуативною, внутрішньо мотивованою, незалежною від зовнішніх мотиваційних чинників креативним початком, що творить заради самого процесу творчості, подібно до мистецької сфери, де митець творить у контексті принципу «мистецтво заради мистецтва».