Закордонний досвід державно-громадського управління охороною здоров’я: інституційні моделі та практики

У сучасній світовій практиці зростає значення державно- громадського управління (ДГУ) у сфері охорони здоров’я як ефективної моделі взаємодії державних інституцій та громадянського суспільства. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю адаптації в Україні дієвих механізмів участі громадськості у формуванні медичної політики, що є особливо важливим в умовах реформування системи охорони здоров’я, низького рівня довіри до інституцій та потреби у підвищенні ефективності управлінських рішень. Метою статті є систематизація інституційних моделей державно-громадського управління охороною здоров’я в зарубіжних країнах, виявлення їхніх переваг і обмежень, а також розроблення рекомендацій щодо можливостей імплементації кращих практик в український контекст.

Методологічну основу дослідження становлять компаративний аналіз, системний підхід, елементи SWOT-аналізу, інструменти матричної оцінки заходів, а також критичний огляд сучасних зарубіжних наукових публікацій. Результати дослідження засвідчили, що запозичення таких елементів, як нормативне закріплення обов’язкових громадських консультацій, створення незалежних платформ участі пацієнтів, розширення цифрових інструментів відкритої політики та мережі посередників (фасилітаторів) у громадському діалозі, може посилити легітимність і стійкість медичних реформ. Запропоно- вано алгоритм адаптації відповідних заходів з урахуванням інституційних бар’єрів і необхідної взаємодії ключових стейкхолдерів. Матриця пріоритетності заходів дозволяє визначити як швидко реалізовувані дії, так і ініціативи, що потребують пілотування чи нормативного доопрацювання. У висновках обґрунтовано, що запровадження державно-громадського управління в Україні потребує поєднання нормативної ініціативи, політичної волі, розвитку культури участі та створення сприятливого цифрового середовища. Водночас імплемента- ція міжнародного досвіду має враховувати специфіку українських інституційних реалій, обмеження ресурсного забезпечення, виклики воєнного часу, фрагменто-ваність управлінської системи та потребу у глибокому відновленні довіри до публічної політики й системи охорони здоров’я загалом.