Антропоніми в проповідях Антонія Радивиловського

У статті проаналізовано антропоніми в проповідях українського барокового проповідника ХVІІ ст. Антонія Радивиловського, а саме в збірках опублікованих проповідей "Огородок Марії Богородиці" (1676 р.) та "Вінець Христов" (1688 р.), визначено склад антропонімів у проповідях, розкрито особливості їхнього вживання.

Корпус антропонімної лексики зумовлений специфікою релігійного жанру. У проповіді, як релігійному творі, засвідчено: імена євангелістів, які зазвичай виступають у супроводі апелятива, імена апостолів, імена старозавітних і новозавітних персон. Крім Святого Письма, автор цитував іншу літературу, уводив у текст проповіді різноманітні оповідання, переказував справжні історії та видумані сюжети. Тому в текстах засвідчено розмаїття імен, не пов’язаних зі Святим Письмом, із-поміж яких імена античних філософів, митців, імена античних богів і героїв, імена український діячів: князів, священників, назви слов’янських божеств.

Імена античних осіб у проповідях у більшості випадків представлено в неосвоєних формах. Антропоніми засвідчено з невластивими українській мові кінцевими формантами. Антропоніми часто супроводжують апелятиви з різними значеннями.

Антоній Радивиловський часто означує антропоніми епітетами негативної чи позитивної оцінки, які вказують на роль особи у світовій культурі чи особистісні якості. Антропоніми уживаються у структурі порівнянь.

Спостерігаємо вживання імені з кваліфікатором новий або другий, у таких випадках іменем називали іншу людину, у якій властивості першої набули іншої якості, посилилися тощо. Етимологія імені слугувала засобом переконування, концептом, на основі якого розгортався зміст проповіді.

Засвідчено побутування антропонімів у формах множини, унаслідок чого вони втрачають функцію ідентифікації особи й стають носіями символічних значень, загальної риси, за якою об’єднано певне коло осіб.

Проповідь була тереном засвоєння книжної культури, виразниками якої були антропоніми.