Особливості відчуження українських біженців та механізми їх комунікації з українською державою в умовах війни

Метою статті є аналіз особливостей процесу відчуження українських біженців від української держави і суспільних інституцій в ситуації російсько-української війни. Для досягнення поставленої мети використано метод системного аналізу щодо розуміння різних аспектів відчуження біженців від українського суспільства та метод порівняльного аналізу – під час дослідження відчуження українських біженців в різних країнах прибуття та в контексті їх приналежності до різних вікових груп.

У статті встановлено, що однією з магістральних форм відчуження в сучасному українському суспільстві є поява внаслідок військової агресії РФ мільйонів внутрішньо переміщених осіб та біженців з нашої держави, які виявилися відчуженими від своїх домівок, свого життєвого світу, робочих місць і опинилися без засобів для виживання. Хоча демографічна ситуація в Україні в умовах російсько-української війни залишається складною через велику кількість біженців з країни, високу смертність і низьку народжуваність, дані на кінець 2024 р. спростовують поширювані російськими пропагандистами наративи про прагнення значної частини українців залишити Україну. З’ясовано, що незважаючи на ці випробування, більшість українців прагнуть розбудовувати саме українську державу.

Доведено, що ключовими механізмами реінтеграції українських біженців та налагодження їх комунікації з українською державою у післявоєнний період є вирішення проблем демобілізації, виявлення та покарання воєнних злочинців, налагодження поліційних функцій та судової системи, розвиток громадських організацій і самоврядування, забезпечення в Україні гідної оплати праці, грантові програми для підприємців, доступне житло і програми пільгового кредитування, доступ до освіти і перекваліфікації у відповідності та ін.