Два обличчя однієї війни: осмислення травматичного досвіду в польській та німецькій літературі (на прикладі творчості Збіґнєва Герберта й Пауля Целана)

У цій розвідці на основі компаративного аналізу текстів Збіґнєва Герберта та Пауля Целана як двох моделей мовлення про війну – польської поетики морального свідчення та німецькомовної поетики пам’яті – досліджено сприйняття й інтерпретації феномену війни та травматичного досвіду представниками двох лінгвокультурних світів. Зокрема, окреслено теоретичні засади осмислення травми в художньому дискурсі, визначено поетичні механізми трансформації травми в слово. Пропоноване дослідження репрезентує мотиви пам’яті, страждання й гідності у творчості обох митців. Наголошено на культурних зв’язках Збіґнєва Герберта та Пауля Целана з Україною, творчість яких набуває нового звучання у зв’язку з російською агресією проти України.

Доробок письменників, що сформувався на тлі воєнних катастроф, демонструє, як поетичне слово може ставати моральним свідченням, формуючи етичну пам’ять нації. У їхньому досвіді перетинаються польська, німецька, єврейська й українська культурні традиції, що надає творчості універсального звучання й багатовимірності. Письменники по-різному екстраполюють спротив трагедії історії: у художньому дискурсі польського митця Збіґнєва Герберта пам’ять про трагедію постає як моральний обов’язок, а не як акт відплати, Пауль Целан репрезентує мовчання як форму свідчення, перетворюючи слово на межовий простір між мовленням і німотою, творить поетику темряви. Аналіз творів Збіґнєва Герберта та Пауля Целана крізь призму нинішньої війни дає змогу простежити тяглість європейської культури травми, здатність до переосмислення болю через мову, поезію, метафору. Осмислення спадщини Збіґнєва Герберта та Пауля Целана відкриває шляхи до розуміння природи війни, зцілення через слово та збереження людяності перед лицем історичних катастроф.