Історична термінологія періоду Київської Русі: природа та особливості перекладу

Стаття присвячена з’ясуванню специфіки відтворення історичної термінології періоду Київської Русі з урахуванням її концептуальної нечіткості, діахронічної змінності та культурно-ідеологічної зумовленості, а також обґрунтуванню ефективних перекладацьких стратегій вторинного термінотворення. Дослідження підтвердило переважно культурно-специфічний характер історичної термінології та багатозначність ключових понять, зумовлену їх залежністю від історичного, мовного й культурного контексту.

Емпіричний матеріал розвідки засвідчив відсутність прямих словникових еквівалентів у цільовій мові на позначення специфічних концептів української середньовічної історії, що зумовлює застосування нееквівалентних способів перекладу. У статті систематизовано такі стратегії, як фонологічна та морфологічна адаптація, буквальний та описовий переклад, калькування, аналоговий переклад, а також різні типи комбінованої реномінації. Окрему увагу приділено перекладу онімів, які функціюють як терміни й відображають культурну та історичну специфіку доби.

Установлено, що застосування приблизного перекладу, зокрема генералізації або аналогії без додаткового уточнення, є методологічно неприйнятним, оскільки призводить до втрати концептуальної точності та ігнорування історичного контексту. Найбільш адекватною перекладацькою стратегією визначено комбіновану реномінацію, яка поєднує транскрибований компонент з описовим поясненням і забезпечує коректне співвіднесення терміна з відповідним історичним концептом. Запропонована методологія має теоретичну й практичну цінність для перекладознавчих студій та може бути використана в подальших дослідженнях історичної термінології й укладанні спеціалізованих термінологічних словників.