Українське суспільство підчас війни: релігійна свобода vs національна безпека

У статті визначено, що українська держава постала в релігійному полі перед складною дилемою: або дотримання всіх принципів свободи совісті, гарантованих законодавством, або її часткове обмеження для релігійних організацій, афілійованих з країною-агресором задля забезпечення національної безпеки в умовах повномасштабної війни, в якій православ’я використовується агресором як інструмент гібридної війни, деструктивного ідеологічного впливу на українське суспільство через ідеологеми "русского мира". Проаналізовано позиції ПЦУ, УПЦ та Державної служби України з етнополітики та свободи совісті щодо міжправославного діалогу з метою налагодження безконфліктного співіснування, дотримання чинного законодавства, забезпечення свободи совісті та національної безпеки, а також дискусійних сьогодні шляхів виходу з кризи УПЦ як релігійної організації, афілійованої з країною-агресором. Розглянуто можливості держави щодо залагодження православної кризи, державну політику щодо забезпечення національної безпеки в релігійному контексті, останні законодавчі ініціативи ДЕСС, і реакцію на них УПЦ та міжнародних правозахисних інституцій. Окреслено можливі сценарії виходу з православної кризи, що обговорюються в церковному та експертному середовищі, в контексті ставлення до них зацікавлених сторін і держави. Доведено, що вихід УПЦ з кризи, в яку її завела колаборація з РПЦ, лежить на шляху конструктивного діалогу з ПЦУ та державою. Однак сторони діалогу не мають чіткого уявлення про формат повоєнної присутності УПЦ в релігійному полі країни, отже валідне сценарне прогнозування перебігу подій наразі є неможливим. Визначено конкретні кроки, які мають зробити фігуранти конфлікту задля подолання кризи українського православ’я. Встановлено, що ефективне врегулювання православної кризи в Україні можливе лише за умови поєднання гарантій свободи совісті з обґрунтованими безпековими механізмами державної політики, спрямованими на нейтралізацію деструктивного релігійного впливу країни-агресора та формування стабільної моделі міжконфесійної взаємодії у післявоєнному релігійному просторі України.