The Problem of Method: From Ancient Ethics to Modern Gnoseology

У статті аналізується антична філософська традиція, яка заклала фундамент європейської філософсько-наукової думки та методологічної культури, окресливши основні шляхи досягнення істини, у її зв'язку з формуванням філософсько-наукової думки Нового часу. Простежено еволюцію проблеми методу у філософській традиції від досократівської натурфілософії (Талес, Анаксімандр, Анаксімен, Геракліт) через діалектику Сократа, гіпотетико-дедуктивний підхід Платона та систематичну логіку Аристотеля до філософії Нового часу. Продемонстровано, як емпіричне спостереження Мілетської школи та індуктивне узагальнення поєднувалися з раціоналістичними методами Парменіда, Платона та аристотелівською силогістикою. Зазначено, що в античній філософській думці питання онтологічно-логічні розмисли були нерозривно пов'язані з етикою та способом життя (eudaimonia). У Новий час проблема методу виходить на перший план серед інших філософських проблем, що зумовлює інтерес до античної філософської. Ф. Бекон розвиває індуктивний метод як "Новий Органон", спрямований на подолання схоластичних стереотипів, Р. Декарт обґрунтовує гіпотетико-дедуктивний підхід на основі ясних і очевидних принципів та картезіанського сумніву, а Г. Ляйбніц доповнює раціоналістичну традицію законом достатньої підстави, намагаючись синтезувати емпіричне та апріорне знання. Проведений аналіз підтверджує безперервність філософської традиції: античні ідеї емпіризму, діалектики, логіки та дедукції не лише не зникають, а набувають нової систематичності й методологічної гостроти в епоху становлення сучасної науки. Таким чином, проблема методу виступає як ключовий елемент спадковості між античністю та Новим часом, що підкреслює універсальність філософського пошуку достовірного знання.