Банда онтологічних уленшпігелів: образ людини у серіалі «Brassic»

У статті здійснено філософське прочитання британського серіалу "Brassic" як своєрідного антропологічного документа, що фіксує появу нового типу суб’єктності в умовах постцифрової культури. У центрі дослідження – концепт пост(недо)просвітницької суб’єктності, яка постає на перетині двох фундаментальних криз: занепаду модерного ідеалу автономної, раціональної Людини та радикальної стандартизації досвіду в цифрову добу. Якщо Просвітництво вибудовувало індивіда як носія logos’у, а цифрова культура зводить його до алгоритмічного профілю, то герої "Brassic" – це тіла без програми, персонажі без проєкту, спільнота без утопії. Мета статті – виявити філософську значущість маргінального й абсурдного як альтернативної онтології, що не протистоїть системі, але й не включається в неї. У цьому сенсі "банда" серіалу постає не як соціальна девіація, а як онтологічна форма співбуття, де життя реалізується не через сенс, мету чи продуктивність, а через присутність, тілесність і взаємну підтримку. Методологічно текст поєднує філософську герменевтику, елементи критики цифрової культури (С. Зубофф, Л. Флоріді), постструктуралістську аналітику влади (М. Фуко, Ж. Дельоз), філософію тілесної іманентності (М. Гайдеґґер) і дотепний цинізм С. Жижека. На основі аналізу, афектів і просторової логіки героїв "Brassic" автори обгрунтували, що в епоху цифрової нормативності виживання можливе лише через абсурд, дружбу і нелегальні стратегії тілесної реабілітації. Публікація відкриває серію міждисциплінарних текстів про тілесну філософію маргінального, візуальні риторики постцифрового урбанізму та потенціал афекту як філософської сили у світі, де профіль став важливішим за людину.