Трансформація управління територіальними громадами в Україні в умовах воєнного стану

У статті розкрито особливості управління територіальними громадами України в період повномасштабної війни, що триває вже п’ятий рік. Наголошено, що воєнна агресія вплинула майже на всі регіони країни й суттєво змінила умови, у яких вони функціонують. Ракетні обстріли, артилерійські удари, бомбардування й атаки безпілотних літальних апаратів спричиняють руйнування населених пунктів, виробничих об’єктів і критично важливої інфраструктури, передусім енергетичної. Унаслідок цього порушується повсякденне функціонування територій, а органам влади складніше забезпечувати виконання першочергових суспільних завдань. Помітно посилилися і міграційні процеси: зросла кількість внутрішньо переміщених осіб, частина населення виїхала за кордон, а окремі населені пункти втратили значну частку постійних мешканців навіть за межами районів активних бойових дій. У цих умовах територіальний вимір війни дедалі частіше враховується в обговоренні майбутнього мирного врегулювання, тоді як питання управління громадами зберігає важливість і для науки, і для практики.

У дослідженні наголошено, що кожна держава виробляє власний підхід до організації управління територіями. Під час війни звична взаємодія між загальнодержавним, регіональним і місцевим рівнями влади зазнає істотних змін, оскільки зростає потреба в узгодженості дій, оперативності рішень і гнучкому розподілі повноважень. Від результативності такої взаємодії залежить здатність держави підтримувати керованість, забезпечувати територіальну цілісність і реагувати на безпекові загрози. Метою статті є з’ясування особливостей управління територіями в умовах воєнного стану та бойових дій, що відбуваються в Україні.

Окрему увагу приділено історичним передумовам розвитку регіонального управління на українських землях. Як один із прикладів розглянуто владну організацію Української козацької держави. Територією Війська Запорізького керувала Генеральна старшина на чолі з гетьманом, а адміністративний простір поділявся на полки та сотні. Полковники й полкова старшина здійснювали управління значними територіальними одиницями, тому полки умовно можна співвіднести із сучасними областями. Козацькі сотні становили нижчий рівень територіальної організації та в широкому історичному зіставленні нагадують нинішні укрупнені територіальні громади.