Зарубіжний досвід публічного управління кадровою стійкістю системи охорони здоров’я у сільських та віддалених територіях

У статті здійснено систематизацію закордонного досвіду утримання медичних кадрів у сільських та віддалених територіях у контексті сучасних викликів кадрової стійкості систем охорони здоров’я. Метою дослідження є узагальнення міжнародних підходів до розв’язання проблеми кадрового вибуття через аналіз трьох взаємопов’язаних аспектів: чинників, що зумовлюють нестійке закріплення медичних працівників; інструментів, які застосовуються для підвищення рівня їх утримання; та управлінських механізмів, через які ці інструменти реалізуються на різних рівнях публічного управління. Показано, що кадрова нестабільність у периферійних територіях має багатофакторний характер і формується під впливом професійного перевантаження, низької якості робочого середовища, професійної ізоляції, обмежених можливостей кар’єрного та професійного розвитку, несприятливих життєвих умов і труднощів соціальної інтеграції. На цій основі виокремлено ключові групи інструментів утримання кадрів: освітні, фінансові, регуляторні, інструменти професійної підтримки, організаційно-трудові, соціально-побутові, громадсько-орієнтовані та інструменти стратегічного кадрового планування. Обґрунтовано, що жоден із цих інструментів не забезпечує стійкого результату ізольовано; їх ефективність визначається узгодженістю, послідовністю застосування та адаптацією до особливостей конкретної території. Доведено, що найбільш результативними є багаторівневі, партнерські та контекстно чутливі моделі реалізації політики, у яких центральна влада формує нормативну й фінансову рамку, регіональний рівень координує та адаптує інструменти, а місцевий створює фактичні умови професійного і соціального закріплення фахівця. Зроблено висновок, що для України практична цінність цього досвіду полягає у необхідності переходу від фрагментарних кадрових рішень до довгострокової, міжсекторально узгодженої політики утримання, зорієнтованої на кадрову стійкість сільської медицини в умовах демографічного старіння, територіальних диспропорцій та повоєнного відновлення системи охорони здоров’я.