Концептуальні основи українсько-польської компаративістики в дискурсі педагогіки культури

У статті здійснено комплексний теоретико-методологічний аналіз концептуальних основ українсько-польської компаративістики в межах дискурсу педагогіки культури. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю вибудовування нових методологічних зв’язків між національними науковими школами в умовах глобалізації, де досвід Республіки Польща постає рівноправним суб’єктом спільного творення освітнього майбутнього України.

Проаналізовано три ключові етапи еволюції компаративістики: емпіричний (дескриптивний аналіз та фіксація зарубіжних практик), предикативний (критичне осмислення та визначення потенціалу адаптації іноземних моделей) та етап глобальної кооперації (концептуальний синтез ідей у межах міжнародного дослідницького простору).

Систематизовано методологічні орієнтири сучасних компаративних досліджень у контексті українсько-польської взаємодії. Висвітлено внесок провідних українських (Нелля Ничкало, Анатолій Вихрущ, Аліна Сбруєва) та польських учених (Богдан Наврочинський, Богдан Суходольський, Ришард Пахочіньський, Рената Новаковська-Сюта) у розбудову методологічного фундаменту галузі.

Особливу увагу приділено принципам «чистої науки» та світоглядної функції компаративістики як засобу національного самопізнання. Доведено, що українсько-польські паралелі є найбільш органічними з огляду на геополітичну близькість, спільність історико-культурної спадщини та синхронність трансформаційних процесів в обох країнах. Сформоване в Україні науково-інституційне середовище дозволяє не лише систематизувати польський досвід педагогіки культури, а й інтегрувати його як перспективний ресурс для модернізації вітчизняної освітньої теорії та практики.