Євреї-біженці в Харкові в період Першої світової війни: (не)видима межа смуги осілості

Вступ. В період Першої світової війни, який завершився політичною катастрофою для Російської імперії, і продовжився низкою революцій, єврейське населення було одним з головних акторів в подіях на українських землях. Обмеження мобільності євреїв в імперії на той час виглядало очевидною архаїкою, і політичні зміни певною мірою легалізували внутрішню міграцію, яка була активною з середини XIX ст. Велика війна порушила звичні міграційні потоки до Харківської губернії, вперше активно позначивши на міграційній мапі польські та білоруські землі, балтійські губернії. Втім, до революційних подій нові мігранти/біженці залежали від сталої моделі – бюрократичної процедури, яка змушувала пояснювати доцільність їх перебування у місті. Метою статті є дослідження мобільності єврейських біженців до Харківської губернії та її адміністративного центру в роки Великої війни. Науковою новизною статті є дослідження історіографічного питання стосовно фактичної відміни Смуги єврейської осілості з початком війни, що у випадку Харкова не підтверджується на рівні джерел. Висновки. Велика війна стала каталізатором до усунення обмежень єврейської спільноти, зокрема у питанні мобільності. Однак, лише падіння режиму і революційні події завершили цей процес. До того моменту, в Харківській губернії та її центрі опинилися тисячі євреїв, які не були позбавлені дотримання бюрократичних процедур щодо свого перебування за межею Смуги осілості, як і підозр стосовно політичної нелояльності. Біженці від війни, чи примусово переміщені з прифронтових територій, євреї мусили шукати легальних причин для свого перебування у місті. В той же час, для багатьох євреїв війна стала приводом переїхати до великого міста з його можливостями – шлях який долався єврейськими мігрантами вже пів століття перед війною.