Особистісна ресурсність як предиктор суб’єктивного благополуччя студентської молоді

У статті представлено теоретико-емпіричне дослідження особистісної ресурсності як предиктора суб’єктивного добробуту студентської молоді. Здійснено аналіз сучасних наукових підходів до трактування поняття особистісних ресурсів у закордонній і вітчизняній психології. Розкрито зміст гуманістичного, екзистенційного, когнітивно-особистісного та ресурсного підходів, у межах яких особистісна ресурсність розглядається як інтегративна характеристика, що забезпечує здатність до саморозвитку, адаптації та подолання життєвих труднощів. Особливу увагу приділено ролі соціально-психологічних детермінант у формуванні ресурсності студентів в умовах навчальної діяльності. Емпіричне дослідження проведено на вибірці студентів медичного факультету з використанням опитувальника психологічної ресурсності особистості (ОПРО) О. Штепи. За результатами дослідження виокремлено три групи респондентів із низьким, середнім і високим рівнями психологічної ресурсності та здійснено їх порівняльний аналіз. Встановлено, що студенти з високим рівнем ресурсності характеризуються розвиненою саморегуляцією, високою професійною мотивацією, здатністю до самореалізації та ефективного використання внутрішніх ресурсів. Водночас студенти з низьким рівнем ресурсності демонструють недостатню впевненість у собі, знижену віру в успіх, обмежену емоційну відкритість і труднощі у міжособистісній взаємодії. Обґрунтовано, що особистісна ресурсність є важливим чинником підтримання суб’єктивного добробуту, психологічної стійкості й ефективності навчальної діяльності студентів. Зроблено висновок про необхідність цілеспрямованого розвитку внутрішніх ресурсів особистості, формування навичок саморегуляції, підвищення рівня усвідомлення власних можливостей і зміцнення соціальної підтримки як умов гармонійного розвитку студентської молоді.