Схильність до обману та самообману у осіб з різними акцентуаціями характеру: емпіричне дослідження

У статті представлено результати емпіричного дослідження зв'язку між типами акцентуацій характеру та схильністю до обману й самообману. Теоретичну основу дослідження складають еволюційно-психологічна концепція самообману В. фон Гіппеля та Р. Трайверса, соціально-когнітивний підхід Б.М. ДеПауло та А. Врія, а також типологічна концепція К. Леонгарда. Обман розглядається як багатокомпонентний феномен із когнітивною, емоційною, поведінковою та мотиваційною складовими; самообман як процес мотивованого спотворення сприйняття себе поза повним усвідомленням суб'єкта. Виокремлено основні форми самообману: заперечення, раціоналізацію, позитивні ілюзії, проекцію та мотивоване мислення. У дослідженні взяли участь 47 осіб (вік 18–58 років). Використано три психодіагностичні інструменти: характерологічний опитувальник К. Леонгарда – Г. Шмішека, опитувальник «Види та мотиви обману» О.Ю. Косьянової та україномовну адаптацію SDQ (Self-Deception Questionnaire) О.Ю. Косьянової (2025). Статистичну обробку здійснено методами описової статистики та кореляційного аналізу (коефіцієнт Спірмена, критерій Шапіро-Вілка) у SPSS. Встановлено, що мотив збереження репутації значущо позитивно пов'язаний з п’ятьма типами акцентуацій: педантичним (ρ = +0,537), збудливим (ρ = +0,523), гіпертимним (ρ = +0,491), тривожним (ρ = +0,388) та емотивним (ρ = +0,348); мотив маніпуляції іншими виявляє обернені зв’язки з дистимною (ρ = −0,457), збудливою, педантичною та гіпертимною акцентуаціями. Найбільш системним результатом щодо видів обману є негативна кореляція «самовиправдання» з шістьма акцентуаціями (гіпертимною, збудливою, педантичною, емотивною, тривожною та демонстративною), що вказує на типологічно зумовлені механізми психологічного захисту замість відкритого самовиправдання. Зв’язок акцентуацій із показниками самообману за SDQ є обмеженим; виявлено, що вищий загальний індекс самообману характерний для носіїв екзальтованого типу. Результати розширюють уявлення про особистісні детермінанти оманливої поведінки й обґрунтовують доцільність типологічного підходу у психодіагностиці та психокорекції. Розроблено психокорекційну програму «Автентичність без маски», спрямовану на корекцію оманливої поведінки з урахуванням акцентуаційного профілю особистості.