Туреччина 1945–1946 рр. перед дилемою вибору: демократія чи авторитаризм?

Науковий інтерес до історії Туреччини зумовлений кількома чинниками: історичним, політико-правовим, соціокультурними трансформаціями тощо. Історична взаємопов’язаність державотворчих процесів України та Туреччини сягає своїм корінням в глибину Середньовіччя. У новітній період обидві країни, кожна по-своєму, проходили шлях переходу від авторитаризму/тоталітаризму до демократії. З огляду на це особливий науковий інтерес викликає період 1945-1946 років, коли відбувалися процеси, які детермінували трансформацію державного устрою та політичної системи Турецької Республіки, закладених турецькою елітою в 1920-х роках. Наукова новизна — в процесі написання роботи ми використали масив досі малодосліджених документів, зокрема, протоколи засідань турецького парламенту 1944-1946 років, програмні документи Республіканської й Демократичної партій, тексти виступів І. Іньоню, що дозволило глибше розкрити вплив суб’єктивного чинника на процес реструктуризації політичного поля Туреччини у досліджуваний період. Мета дослідження — розкрити передумови, причини й особливості процесу реструктуризації політичного поля Туреччини в 1945-1946 роках; проаналізувати генезу ставлення Ісмета Іньоню, як президента і лідера правлячої партії, до ідеї зміни політичної системи держави шляхом впровадження багатопартійності. Висновки. В результаті дослідження ми дійшли висновку, що в 1946 році відбулася кардинальна зміна партійно-політичної системи Турецької республіки. Процес переходу до партійного плюралізму відбувався на тлі трансформаційних змін світового порядку — формування конструкції двополярного світу. Прагнення Туреччини долучитися до союзу демократичних країн Європи і США, стало одним із чинників зміни конструкції державно партійно-політичної системи. Другим чинником стала потреба змін у внутрішньому житті країни, насамперед, економічних реформ. І третій чинник — суб’єктивний: позиція лідера держави і правлячої партії Ісмета Іньоню щодо демократизації суспільного життя шляхом уведення багатопартійності. Основною опозиційною партією правлячій Республіканській народній партії стала Демократична партія, яка через 4 роки впевнено займе позицію більшості в національному парламенті — Великих національних зборах Туреччини.