Зміна поколінь та технологічних парадигм у сучасному суспільстві: порівняльний аналіз

Цифрова реальність, що розвивається гігантськими кроками, виявила фундаментальну неготовність людства до переходу в новий стан буття, продемонструвала асиметричність ритмів людського життя і технологічного прогресу, змін людських поколінь і технологічних парадигм. Тому дослідження взаємозв’язку змін людських поколінь та технологічних парадигм є надзвичайно актуальним. Мета статті – філософське осмислення діалектики взаємодії ритмів людського життя з ритмами технологічного прогресу, аналіз зміни людських поколінь та технологічних парадигм. Методологія дослідження ґрунтується на комплексному підході, що поєднує теоретичний, аналітичний та прикладний аспекти вивчення взаємодії ритмів людського життя і технологічного прогресу. У статті використано діалектичний, герменевтичний, феноменологічний, системний та синергетичний методи, соціокогнітивний аналіз і метод порівняльного аналізу. Висновки та перспективи подальших досліджень. У статті досліджено діалектику взаємодії ритмів людського життя і технологічного прогресу, еволюцію змін людських поколінь та технологічних парадигм. Зазначено, що технологічні парадигми впливають на ритмічність людського життя. На основі порівняльного аналізу біологічної природи та природи штучної доведено фундаментальну відмінність між ними: якщо у живих системах і людському соціумі зміна поколінь працює за принципом заміщення, то у світі інформаційних технологій нове майже ніколи не знищує старе повністю. Інноваційні парадигми не витісняють попередні, а нашаровуються на них, створюючи складні мета-системи. Аргументовано, що технологічний простір виявляється не просто швидшим за людський, він є набагато більш кумулятивним. Констатовано, що поява штучного інтелекту (ШІ) скасовує дискретність еволюційних хвиль, створює абсолютно новий тип розвитку, де класичні межі поколінь остаточно розмиваються. Під впливом ШІ замість звичних чітких переходів від платформи до платформи чи від батьків до дітей, люди входять в епоху одного суцільного, перманентного мікрооновлення в реальному часі. Обґрунтовано, що основний виклик для людства в епоху автономного техноґенезу полягає в подоланні когнітивного та темпорального розриву. Щоб не залишитися за бортом історії, людство має навчитися синхронізувати свій біологічний час із кібернетичним, зберігаючи при цьому свої фундаментальні гуманістичні орієнтири всередині технологічного потоку, який більше ніколи не сповільниться.