Проблема насилля у філософських розвідках другої половини XX століття

У статті досліджено наукові розвідки проблеми насилля у предметному полі соціальної філософії. Визначено, що засадничими для них були теорії насилля (К. Каутський, Л. Гумплович, Є. Дюринг), теорії революційного насилля (К. Маркс, Ф. Енгельс, М. Бакунін, В. Ленін, Л. Троцький), критика насилля (Ж. Сорель, Е. Блох, В. Беньямін). У дослідженнях актуалізована необхідність застосування міждисциплінарного підходу до вивчення цього соціального феномену із використанням результатів наукових розвідок у галузях філософії права, філософської антропології, соціальної філософії, політичних наук. Аналіз філософських праць цього періоду дозволив показати наступні тенденції. Ф. Фанон запропонував розглядати насилля як цінність для пригнобленого, як шлях до свободи, а відтак і привід для гордості. Колонізовані маси інтуїтивно відчувають, що їхнє звільнення реалізується лише силовими методами, усвідомлюючи, що лише насилля є ефективним засобом протистояння у боротьбі з більш могутнім економічно і військово суперником. Дж. Агамбен виокремлює суверенне насилля, яке реалізується у надзвичайному стані й уже не трактується як природне, воно відбувається одночасно сакралізація та десакралізація об’єкта його дії. Ж. Дерріда виділив два види насилля, які знаходяться у стані взаємного суперництва: насилля як історичне рішення, що постає справедливістю поза законом та державою, але воно не містить у собі вирішального знання; та насилля як вирішальне знання та визначеність дійсності, які нездатні на рішення. Г. Енценсбергер виявив тенденцію утвердження насилля, яка характеризується відсутністю ідеологічної мотивації і "розмитістю" об’єкта спрямування. філософ Л.

Свендсен розглядає насилля у етико-політичному зрізі як прояв зла, як умову самозбереження демократичного суспільства. К. Шлегель показав, що спалахи насилля передусім відбулися у тих суспільствах, в яких відсутні політичні еліти, в яких втрачено контроль над реорганізацією суспільного та державного цілого, а готовність до насилля заміщає страх перед громадянською війною. В. Софський доводить, що насилля в різних формах існує протягом усієї історії людства, воно постає своєрідною антропологічною константою людського існування, насилля і культура є взаємозумовленими. Проте С. Жижек наголошує, що оцінка індивідом акту насилля здійснюється на основі передбачуваного стандарту "нормальної ненасильницької ситуації". У феноменології насилля М. Штаудіґла насилля розуміється як реляційний феномен.