Дослідження емоційного профілю прив’язаності

Вирішення проблеми прив’язаності має неабияке практичне значення у зв’язку з тим, що прив’язаність часто стає предметом звернення клієнтів за психологічною допомогою в межах консультаційної та психокорекційної роботи. Разом із тим, її теоретична розробленість лишається на рівні систематизованих спостережень за стосунками батьків та дітей і не дозволяє здійснювати психологічну діагностику прив’язаності під кутом зору емоційної амбівалентності. Емоційна амбівалентність закономірно загострюється у підлітковому віці, що обумовлюється кризою стосунків і трансформацією системи прив’язаності. Стаття має завданням, по-перше, показати методологію дослідження емоційного аспекту прив’язаності підлітка, по-друге, обґрунтувати припущення про те, що прив’язаність як будь-який психологічний феномен є структурно складним феноменом. Ідеографічне дослідження здійснюється з використанням методу факторного аналізу та оцінки кореляції емоційних реакцій суб’єкта. Аналіз результатів дослідження показує, що у конкретному випадку підліток, який відчуває прив’язаність до певних осіб (виокремлено 12 об’єктів прив’язаності), демонструє значний спектр емоційних реакцій до них. Встановлена плеяда емоційних реакцій не є однозначною: суб’єкт виявляє не тільки так звані позитивні емоції (інтерес, подив, радість), але й емоції негативного штибу (страх, огида, сором, смуток, презирство). Два з трьох виділених фактори виявляються біполярними. Найбільший фактор засвідчує прагнення суб’єкта сепаруватися у стосунках з особами, до яких відчуває прив’язаність. Особливо це очевидно в емоційному ставленні до батьків. Дослідження дозволило сформулювати гіпотези щодо емоційних аспектів психологічної проблеми підлітка, ідентифікувати точки його амбівалентності, які можуть стати предметом звернення за психологічною допомогою.