European Choice of Ukraine: Prerequisites, Contents and Main Factors

Проголошення Акту про державну незалежність України – важлива віха на шляху українського народу до національного самовизначення. Від 1991 р. розпочинається новий етап розвитку, на якому вирішальної ролі набули інституційні чинники. Насамперед, йдеться про створення Української держави як нового національно-державного феномену. У роки незалежності процес розбудови Української держави супроводжувався протистоянням політичних сил, що відстоювали різноспрямовані вектори цивілізаційного розвитку.

В статті розглядаються питання європейського вибору України, як стратегічного орієнтиру суспільно-політичного розвитку країни, пріоритетного напряму її національно-державного самовизначення. Автори поставили за мету проаналізувати передумови, змістовні аспекти, головні внутрішні та зовнішні чинники що вплинули на обрання Україною європейського вектору розвитку.

Дослідження ґрунтується на принципах об’єктивності, діалектики, історизму, соціального детермінізму, плюралізму. Автори використали загально-наукові методи, зокрема індуктивно - дедуктивний, аналогії, моделювання тощо. Компаративний метод став інструментом порівняння, а відтак пізнання особливостей державно-політичних систем України й інших країн, які поставали орієнтирами в процесі зовнішньополітичного самовизначення України.

В статті проаналізовано ставлення громадян України до зовнішньополітичних та зовнішньоекономічних векторів розвитку нашої країни. Виявлено, що загальне неприйняття політики багатовекторності, істотним чином змінилося завдяки Помаранчевої революції, коли в суспільстві відбулася різка поляризація. Заперечення негативних практик режиму В. Януковича проявилось в безальтернативності вибору європейського вектору розвитку України. Період президенства П. Порошенка ще раз довів, що тільки радикальна імплементація політичних, правових і соціальних норм і стандартів ЄС уможливить подолання олігархічних рис державно – політичної системи України.

Євроінтеграційні прагнення України, як прояв її національно-державного самовизначення, почали набувати міжнародно-правової визначеності з того моменту, коли в ЄС було взято курс на «розширення на Схід». Україна, як претендент на членство в об’єднаній Європі, має пройти низку трансформацій для адаптації до норм і стандартів ЄС. Однак, європейський вибір як проект національного самовизначення зіткнувся з низкою суперечностей та з невідповідністю взаємних очікувань суб’єктів цього процесу, що призвело до кризи всього проекту та політичних криз в Україні. На перешкоді реалізації євроінтеграційного плану постала низка чинників – від внутрішньої нестабільності орієнтацій на Захід у самій країні, неготовності членів Європейського союзу до подальшого розширення, й до масованої протидії з боку Росії, яка прагне утримати Україну у своїй політичній орбіті.