Неотрадиціоналізм в європейській хореографії початку XX століття: естетосфера синтезу мистецтв

Наголошено на актуальностівизначення модерних інтенцій неокласики в реаліях хореографічної культури початку ХХ століття. Охарактеризовані спонуки синтезу мистецтв всценічному просторі, які презентують образ людини-митця модерну. На основі реконструкції формотворчого пошуку М. Фокіна проведено аналіз трансформації ідей романтичного класицизму у бік інновацій авангардного зразка. Мета статті – розглянутифеномен сценічного синтезу мистецтв в контексті діалогу стильових імплікацій хореографічного мистецтва початку ХХ століття. Методологія дослідження презентується компаративним та системним підходами; використані також трансцендентальний, феноменологічний, діалектичний методи щодо характеристики сценічного синтезу в контексті хореографічної культури як цілісності культуротворення. У дослідженні проаналізовані матеріали рефлексії практиків та теоретиків хореографії. Наукова новизна статті полягає у тому, що визначено феномен синтезу мистецтв в контексті хореографії М. Фокіна. Фокін, з одного боку, схожий на Станіславського, який привніс в театр психологію. М. Фокін привніс психологію в хореографію. Здругого, – Фокін привніс в хореографію автентику драми, костюма, реконструкцію подій, все те, що можна визначити як характер, образ персонажу. М. Фокін також чимось нагадує реформатора театру Всеволода Мейєрхольда, який "психологізував" сам сценічний простір, – наділив душею просценіум, лінію перед рампою, а, говорячи архітектурною мовою, зробив візуальний простір сцени "фронтальним", "рельєфним". Дещо подібне зробив і Фокін. Висновки. Фокін поєднував хореографічну діяльність з педагогічною. Він дуже рано, в 1902-му році, почав викладати в балетній школі. Ця педагогічна місія – донести, сформувати, створити – якоюсь мірою перетворила трупу акторів, задіяних в спектаклі, на своєрідну школу, де він був вчителем. Це та парадигма, яка свідчить про те, що Фокін є своєрідним хореографічним аналогом Станіславського.