Іменниковий наголос в українській мові: діахронія кодифікації (на матеріалі "Першої читанки для народних шкіл" А. Крушельницького, О. Поповича, Б. Лепкого (1918))

У статті простежено особливості наголошування іменників у "Першій читанці для народних шкіл" (1918) авторства А. Крушельницького, О. Поповича та Б. Лепкого, яка ще не була об’єктом мовознавчих досліджень. Ця публікація вводить "Читанку" зазначених авторів до наукового обігу. Згаданий підручник використовували на практиці в початковій та середній українськомовній освіті на заході України за часів Австро-Угорщини. Нормативним для всіх рівнів мови на той час був "Малоруско-нїмецький словар" Є. Желехівського та С. Недїльського (1886). Саме на базі цієї лексикографічної праці було сформовано фонетичний правопис – желехівку, що його міністерство просвіти визнало офіційним для українського шкільництва. Процес нормування літературного наголосу в українській мові досі ще не завершений, тому аналіз наголосів у шкільному підручнику, що вийшов понад сто років тому, може увиразнити певні акцентуаційні ланцюжки. Крім того, зібраний емпіричний матеріал дасть змогу дослідникам аргументувати вибір того чи того нормативного наголосу. У процесі дослідження виявлено, що основний акцентуаційний корпус "Читанки" збігається із сучасними нормативними наголосами, що їх фіксують різні типи паперових та електронних словників. У статті проаналізовано ненормативні сьогодні наголошування лексем. У наголошуванні іменників першої відміни укладачі "Читанки" системно використовують дактилічний наголос, який є характерною ознакою української мови, але в межах сьогодні чинної акцентуаційної норми він у багатьох випадках помилковий. Частина іменників першої відміни має наголошування, спричинене діалектним середовищем, а також впливами польської та німецької мов. Особливо це стосується наголошування запозичених слів. У "Читанці" зауважено також форморозрізнювальну та змісторозрізнювальну функцію наголосу у своїх, відмінних від сучасних акцентуаційних моделях. Серед віддієслівних іменників другої відміни виявлено моделі із наголошеним префіксом, які могли б частково поповнити нормативну базу сучасної літературної мови. Також виявлено групу іменників-пестливих форм імен із послідовно наголошеним останнім складом. У "Читанці" не зафіксовано девіативних наголосів серед іменників третьої та четвертої відмін. Здобуті результати можуть бути використані в подальших наукових дослідженнях, у лексикографічній практиці чи в навчальному процесі.