Відантропонімні мікротопоніми Житомирського Полісся з формантами -ів (-ов-, -ев-), -ин

Територія Житомирського Полісся багата на відантропонімні власні назви місцевих географічних об’єктів. Назви із суфіксами -ів (-ов-, -ев-), -ин найчастотніші серед досліджуваних мікротопонімів. В основі мікротопонімів, утворених за допомогою таких формантів, – прізвиська та імена людей. Межа між зазначеними видами антропонімів часто розмита, оскільки всі лексеми, що тепер є власними назвами людей, колись могли функціонувати як апелятиви. Мета дослідження – лексико-семантична характеристика антропонімів, що мотивували мікротопоніми з формантами -ів (-ов-, -ев-), -ин. Серед них – група мікрогідронімів, в основі яких – демінутивні форми християнських імен: Вакулкова, Грицьків Луг, Ємільчине, Климкове, Костикове, Левкове, Миколайчикове, Наталчин, Ониськове, Опанаськове, Петрикове тощо. Інформативно цінні мікротопоніми, мотивовані антропонімами, що вказують на походження або на місце проживання їхніх власників (Литвинове, Полячкове) та похідні від власних особових назв, що вказують на соціальну належність або на постійне заняття чи професію власника відповідного імені (Босякове, Голякова, Дякова, Ковальова, Ксьондзове, Царів Лісок, Шевцева Нива та ін.). Значний розряд прізвиськ, твірних для місцевих мікротопонімів, становлять ті, що характеризували людину за її зовнішністю, фізичними ознаками та вдачею: Жмакове, Матлошове, Моргунове, Поспішилове, Псюрове, Страхів, Цюпове, Шлапакове та ін. Ці антропоніми цікаві з огляду на те, що прізвиська вказують на найбільш примітну ознаку людини, її фізичну чи моральну рису (часто гіперболізовану). Загалом антропонімікон Житомирського Полісся, що мотивував посесивні мікротопоніми, крім відповідності загальноукраїнським рисам, відображає діалектні й територіальні особливості місцевих власних назв географічних об’єктів.