Казковий дискурс у формуванні дитячої особистості

Казка як один із найдавніших фольклорних і літературних жанрів посідає важливе місце у процесі формування дитячої особистості. Її художньо-образна природа, умовність і символічність сприяють засвоєнню малятами базових морально-етичних норм, соціальних уявлень та моделей поведінки. Завдяки поєднанню фантастичного й реального казка виступає ефективним засобом пізнання світу, доступним дитячому мисленню.У науковому дискурсі казка визначається як епічне оповідання чарівно-фантастичного, алегоричного або соціально-побутового характеру зі стабільною системою художніх засобів, зорієнтованих на героїзацію позитивних
персонажів, на сатиричне викриття негативних образів та на утвердження ідеї моральної справедливості. Саме бінарна опозиція добра і зла, притаманна казковому наративу, забезпечує формування в дитячій свідомості чітких
ціннісних орієнтирів. Жанрово-стильові особливості казки (фантастичність сюжету, метаморфози, повтори, умовність просторово-часових координат, традиційна композиція, обов’язковий щасливий фінал) забезпечують психологічний
комфорт сприйняття й формують у дитини оптимістичну картину світу.