Доступ до правосуддя як індикатор ефективності правової системи держави в умовах війни

Стаття присвячена доступу до правосуддя як індикатору ефективності правової системи держави в умовах війни. Зазначається, що доступ до правосуддя зазнає суттєвих ускладнень, зумовлених як руйнуванням судової інфраструктури, так і порушенням безперервності його здійснення внаслідок тимчасової окупації окремих територій, вимушеного переміщення суддів та працівників апарату судів, а також обмеженням можливостей фізичного доступу учасників справ до судового процесу. Такі виклики знижують рівень довіри до судової влади та створюють відчуття правової нестабільності, що підриває ефективність правової системи загалом. Це істотно впливає на доступ до правосуддя, трансформуючи його з гарантованого права на формально задекларовану, але фактично ускладнену можливість судового захисту.

Організація діяльності кожного конкретного суду визначається індивідуально з урахуванням безпекової та інфраструктурної ситуації в регіоні його розташування.

Держава вживає комплексних заходів, спрямованих на забезпечення здійснення правосуддя та реальної доступності судового захисту шляхом упровадження і розширення механізмів електронного судочинства, а також можливості проведення судових засідань у режимі відеоконференції.

У широкому концептуальному виміри електронне судочинство в умовах війни слід розглядати як інституційної стійкості держави, оскільки безперервне функціонування судів, навіть у цифровому форматі, є доказом збереження правопорядку, легітимності державної влади та дії принципу верховенства права. Наголошується, що посилення інституційної підтримки вразливих груп населення, включно із розширенням системи безоплатної правової допомоги, наданням консультацій у дистанційному форматі та створення додаткових спеціальних правових сервісів для осіб, які постраждали від війни сприятиме доступу до правосуддя під час війни.