Трансформація жанрів у драматургії XX століття

Роботу присвячено аналізу трансформацій драматургічних форм і театральних естетик XX століття в контексті глибоких соціальних, політичних та світоглядних зрушень епохи. Мета статті – проаналізувати основні тенденції в драматургії та режисурі XX століття. Простежується еволюція театру від символізму кінця XIX століття до експресіонізму, сюрреалізму, театру абсурду, екзистенціальної драми та альтернативних театральних практик другої половини XX століття. Особливу увагу зосереджено на спадкоємності театральних форм і методів, що демонструє нерозривний зв’язок новаторських пошуків із попереднім театральним досвідом. У роботі розглянуто внесок ключових постатей європейського театру – Генріка Ібсена, Моріса Метерлінка, Августа Стріндберга, Альфреда Жаррі, Антонена Арто, Луїджі Піранделло, Жана Кокто, Жана-Поля Сартра, Альбера Камю, а також режисерів-реформаторів Ервіна Піскатора, Бертольта Брехта та Єжи Гротовського. Показано, як символістичні та експресіоністичні засоби зазнавали радикальних переосмислень, породжуючи нові сценічні мови та руйнуючи традиційні уявлення про сюжет, персонажа і театральну ілюзію. Доведено, що трагічні події XX століття – світові війни, індустріалізація, криза гуманістичних цінностей – стали каталізатором формування театру ірраціонального, який прагнув не відтворювати реальність, а осмислювати внутрішній стан людини, її екзистенційну самотність і відчуття абсурду буття. У статті підкреслено значення епічного та діалектичного театру як інструментів соціальної критики, а також окреслено вплив цих практик на подальший розвиток сучасної драматургії. Зроблено висновок про невичерпний потенціал символізму й експресіонізму як естетичних стратегій рефлексії дійсності, актуальних і для сучасного українського театру. Вони відкривають шлях до подальших театральних експериментів.