Топос тварини в романі «Останні історії» Ольги Токарчук

У статті на прикладі роману «Останні історії» Ольги Токарчук проаналізовано топос тварини. Роман «Останні історії», який був написаний 2004 р., а українською мовою перекладений та вперше виданий 2007 р., ставав неодноразово об’єктом дослідження вітчизняних і закордонних літературознавців, серед яких варто виокремити праці О. Вільчинської, К. Віткось, К. Годун, І. Гралевич-Вольни, С. Журби, М. Крупки, Л. Танушевської та ін. Передовсім науковці акцентували свою увагу на способах презентації авторкою проблеми родової та індивідуальної пам’яті в романі, на особливостях часопросторової структури, а також на танатичному коді та метафізиці смерті.

Мета дослідження – проаналізувати топос тварини в романі «Останні історії» О. Токарчук, а також схарактеризувати основні художні механізми взаємодії людини й тварини, які дали змогу авторці досягнути зміни перспективи та зосередитися на розумінні тварини як Іншого. Акцентовано увагу на ідейному зв’язку роману з есе «Маски тварин», яке становить собою філософське осмислення проблеми буття тварин, представленої в «Останніх історіях».

З’ясовано, що ослаблення антропоцентричної перспективи та розуміння тварини як Іншого в романі досягнуто шляхом використання різних прийомів, серед яких виокремлюємо застосування антропо- та зооморфної метафорики, прийому олюднення, зменшення міжвидового комунікативного бар’єру, за яким мова звіра стає більш зрозумілою, а також наділення тварини суб’єктністю й усвідомленням свого існування при паралельній об’єктивації людини. Письменниця наділяє тварину суто антропологічними рисами, що у процесі співбуття розкриває глибинні сенси й життя людини. Найбільше символічне навантаження у романі має топос пса, комахи (метелика, мухи, блощиці), рептилії, а образ птаха наділений очевидною міфологічною змістовністю. Важливу роль відіграє мотив зривання масок як оголення прихованої справжньої сутності й оприявлення істинної картини світу.