Статистичний моніторинг та геопросторова диференціація підготовки вчителів географії в Україні на першому (бакалаврському) рівні вищої освіти

У статті представлено результати комплексного статистичного моніторингу та науково обґрунтовано процеси геопросторової трансформації системи підготовки вчителів географії в Україні на першому (бакалаврському) рівні вищої освіти.

Дослідження охоплює період масштабних екзогенних викликів, що зумовили перехід освітньої системи від фази відносної інституційної стабільності через етап гострої турбулентності до фази адаптивного функціонування. Проаналізовано динаміку кваліфікаційного наповнення освітніх програм, що розглядається як індикатор стратегічної гнучкості закладів вищої освіти в умовах демографічних та безпекових криз.

Встановлено стійку тенденцію до витіснення вузькоспеціалізованих монопрофільних програм інтегрованими двопрофільними моделями, що відображає запит Нової української школи на формування багатопрофільного вчителя-природничника.

Виявлено, що початок повномасштабного вторгнення став критичною межею трансформації, яка спровокувала радикальну редукцію освітньої мережі та територіальну поляризацію абітурієнтського ресурсу. Обґрунтовано формування «західного кластера стійкості» та зміщення центрів тяжіння до територіально віддалених від зони бойових дій хабів. Статистично підтверджено прямий зв’язок між диверсифікацією освітніх траєкторій та показниками життєздатності регіональних університетів. Окрему увагу приділено функціонуванню Житомирського освітнього хаба як опорного пункту збереження класичної фахової школи в Центральному регіоні України, що забезпечує стабільне відтворення якісного людського капіталу. Сформульовано перспективні напрями подальшого вивчення магістерського рівня підготовки як необхідного складника багаторівневої системи моніторингу освітнього ландшафту в умовах тривалої кризи.