Українські фортепіанні дуети в контексті виконавських практик ХХІ ст.

У статті досліджено концертні програми та виконавські інтерпретації найбільш відомих українських фортепіанних ансамблів ХХІ ст., напрями їхньої діяльності та провідні тенденції. Метою статті є виявлення особливостей формування концертних програм та дослідження інтерпретаційних моделей у діяльності найбільш знаних вітчизняних фортепіанних дуетів зазначеного періоду. Методологія дослідження базується на синтезі джерелознавчого пошуку, компаративного аналізу виконавських концепцій та емпіричних методів збору даних (опитування, інтерв’ювання). Виокремлено чотири виконавські школи фортепіанно-дуетного виконавства та їхніх представників: школу концептуального новаторства, що фокусується на концептуальності, відкритті нової музики, авторському виконавстві творів українських та світових композиторів ХХ–ХХІ ст., навколо центральної ідеї або тематики, структурованих програм за різними принципами (монографічні цикли, жанрові, концептуально-стильові); школу історичного відродження та популяризації (фокус на системному дослідженні та відродженні національної спадщини); школу монументальної оркестральності, яку відрізняють масштабність, прагнення до великих форм, оркестральності звучання фортепіано; школу академічної універсальності (основою є прагнення до представлення широкого спектру музичної літератури від XVIII ст. до XXI ст., включно з маловідомими композиціями та творами українських авторів, а також концертами з оркестром). Також у статті зроблено компаративний аналіз концертних програм, репертуарних стратегій, виконавських особливостей. Дослідження дає змогу осмислити і систематизувати феномен фортепіанного дуету, який набуває все більшої ваги у музичній освіті та культурному житті України. Крім того, приділено увагу міждисциплінарній актуальності дослідження цього виду музикування – розвитку міжособистісної взаємодії співвиконавців. Дослідження зарубіжних науковців вказують на те, що тривала взаємодія у фортепіанному дуеті формує стійкість емоційного інтелекту та впливає на розвиток емпатії. У висновках підкреслено самобутність цього виду музикування як окремого явища в музичному мистецтві України, визначено подальші перспективи розвитку теми. Результати роботи можуть слугувати основою для розроблення нових навчальних програм та методичних посібників для музичних закладів.