Від «печери» Платона до гіперреальності Бодріяра в епоху генеративного штучного інтелекту

Новітні інформаційні технології спричинили фундаментальний онтологічний зсув, прискорюють зміни в структурі об'єктивної реальності та реорганізовують освіту, науку й суспільство в цілому. Стрімка експансія новітніх технологій у всі сфери людської життєдіяльності зумовлює необхідність фундаментального переосмислення класичних онтологічних категорій. Метою статті є соціально-філософський аналіз онтологічного статусу цифрових об’єктів, дослідження трансформації концепту симуляції в контексті новітніх інформаційних технологій-рішень. Методологія дослідження. При написанні статті використано низку методологічних підходів: дискурсивний аналіз – для вивчення концептів «симулякр / гіперреальність»; системно-структурний підхід – для визначення структури сучасного суспільства; мережевий підхід – у дослідженні мережі, котра стала морфологією суспільства; метод E-Social Science для аналізу електронної Інтернет-поведінки блогерів у режимі реального часу. У статті використано також синергетичну методологію, філософські, загальнонаукові та конкретно-наукові методи, зокрема, аналізу і синтезу, індукції й дедукції, узагальнення та аналогії. Висновки та перспективи подальших досліджень. Новітні інформаційні технології зумовили новий рівень існування людини, яка перейшла з епохи оригінала в епоху копії, замінила реальне – гіперреальним. Сучасна «цифрова печера», сформована алгоритмами рекомендацій та генеративним штучним інтелектом (ШІ), виявилася значно ефективнішою за платонівську, оскільки вона не просто викривлює істину, а заміщує її комфортною, гіперреальною копією. У цьому середовищі симулякри набувають статусу самодостатніх сутностей, що функціонують незалежно від наявності фізичного оригіналу, розмиваючи межу між фактом та його алгоритмічною імітацією. Цифрові алгоритми атомізують суспільство, замикаючи кожного у приватній галюцинації, де істина підміняється персоналізованим підтвердженням власних ілюзій. Водночас процес цифровізації веде до кризи суб’єктності: делегування творчих та когнітивних функцій нейромережам провокує не лише «смерть автора», а й розмивання моральної відповідальності індивіда. Людина в інфосфері поступово втрачає роль автономного деміурга, стаючи частиною замкненого циклу обміну знаками. Зумовлена втратою референту епістемологічна криза ставить під загрозу інститути науки та журналістики, перетворюючи істину на результат технологічної конвенції. Доведено, що головним викликом сучасності є не стільки технічне вдосконалення систем ШІ, скільки пошук нових етичних та антропологічних засад збереження «людського». Тому подальші розвідки мають бути спрямовані на розробку стратегій десимуляції та відновлення критичної дистанції між суб’єктом і цифровим інтерфейсом.