Трансформація соціальної політики України в умовах децентралізації та євроінтеграції: політико-правовий аспекти

У контексті сучасних суспільних трансформацій державна соціальна політика постає фундаментальним інструментом регулювання ключових сфер життєдіяльності соціуму. Науковий інтерес до зазначеної проблематики зумовлений запитом на формування стратегічних пріоритетів забезпечення соціальної стійкості держави. Нині соціальна політика набуває статусу визначального чинника системного розвитку, що інтегрує та координує розгалужену мережу суспільних відносин. Метою статті є аналіз трансформації соціальної політики України в умовах децентралізації та європейської інтеграції. Розглянуто заходи, реалізовані в межах реформи публічної влади, та їхній вплив на функціонування соціальної сфери.

Методологічну основу дослідження становив комплексний підхід, що поєднував аналіз наукових джерел, порівняльне вивчення вітчизняного й зарубіжного досвіду, соціологічні методи дослідження суспільної думки та експертні оцінки. Використано структурно-функціональний та статистичні методи, а також контент-аналіз публікацій, звітів і результатів соціологічних досліджень, що забезпечило ґрунтовне вивчення соціально-політичних процесів.

Проаналізовано здобутки та проблемні аспекти реалізації реформи децентралізації в контексті розбудови моделі «соціальної держави». Аргументовано, що поточна оцінка результативності реформ має дискретний (проміжний) характер, зважаючи на екзогенні виклики, серед яких пандемія COVID-19 та повномасштабна воєнна агресія, що зумовили суттєву кореляцію стратегічних цілей та пролонгацію термінів виконання запланованих заходів. Зазначено, що інтенсифікація міграційних процесів і динамічна зміна чисельності внутрішньо переміщених осіб деформують демографічний ландшафт країни, що актуалізує пошук інноваційних підходів до архітектоніки надання соціальних, освітніх та медичних послуг. Констатовано, що масштабна деструкція інфраструктурних об’єктів та інші руйнівні наслідки війни виступають перешкодами на шляху ефективної модернізації соціальної політики.

Наголошено, що окремим чинником трансформації соціальної сфери є євроінтеграційний вектор розвитку України, позаяк процес євроінтеграції вимагає імплементації норм Європейської соціальної хартії та директив ЄС у національне законодавство. Системним вектором модернізації виступає необхідність гармонізації національної нормативно-правової бази з імперативами Європейського Союзу, що актуалізує реформування інституційних засад соціальної політики. Впровадження принципів інклюзивності, соціальної конвергенції та посилення ролі суспільного діалогу розглядається не лише як вимога євроінтеграційного поступу, а й як стратегічний інструмент досягнення громадського консенсусу та забезпечення стійкості держави в умовах повоєнного відновлення.

Констатовано імперативність подолання дивергенції (розриву) у рівнях добробуту населення України та держав-членів Європейського Союзу як ключової умови успішної інтеграції (на прикладі Польщі і Німеччини). Зазначено, що децентралізація управління ідентифікується як фундаментальний драйвер інтенсифікації якості та інклюзивності соціальних послуг на рівні територіальних громад. Подальші перспективи трансформації вітчизняної моделі соціальної політики корелюються з вектором державних стратегічних пріоритетів та євроінтеграційними орієнтирами, що передбачають перехід до людиноцентричної парадигми розвитку.