Протистояння філософій любові й страху: переоцінка ідентичності людини воєнного часу

Стаття аналізує протистояння філософій любові й страху як ключовий фактор переоцінки ідентичності людини в умовах війни. Автор розглядає страх як біологічну функцію самозбереження та екзистенціал буття, а любов — як активну альтруїстичну діяльність, спрямовану на взаємний духовний розвиток (компоненти: турбота, відповідальність, знання, повага). Війна створює екзистенційно-ціннісну кризу, в якій біологічно-інстинктивна природа (страх) вступає в боротьбу з аксіологічно-гуманістичними принципами (любов’ю). На прикладі російсько-української війни показано різні поведінкові реакції: від свідомого вибору любові та самопожертви заради захисту гуманістичних цінностей до пріоритезації особистого виживання чи уникнення служби через страх. Зроблено висновок, що воєнний час прискорює очищення та переосмислення есенційної самоідентичності, де вибір між духовною любов’ю й антропологічною трансценденцією або біологічним виживанням формує більш автентичне ядро особистості.