Епістемологічні основи соціальної комунікації в інформаційному суспільстві

Соціальна комунікація в інформаційному суспільстві перестає бути лише передачею повідомлень, вона стає процесом спільного конструювання знання. Відтак існує потреба в новому епістемологічному обґрунтуванні соціальної комунікації, яке враховує швидкість, масштаб і мережеву природу інформаційних потоків. Мета статті – дослідження шляхів і способів адекватного епістемологічного підґрунтя сучасної комунікації. Методологія дослідження ґрунтується на сукупності методів, серед яких діалектичний, історико-філософський, феноменологічний, етимологічний, дискурсивний, герменевтичний, семіотичний, антропологічний, системний, критично-аналітичний. Використано також синергетичну методологію, загальнонаукові та конкретно-наукові методи, зокрема, аналізу і синтезу, індукції й дедукції, узагальнення та аналогії. Висновки та перспективи подальших досліджень. Розглянуто теоретико-методологічні засади інформаційного суспільства в контексті його епістемологічних та антропологічних вимірів. Доведено, що соціальна комунікація в інформаційному суспільстві перестала бути просто каналом передачі готового знання, вона стала безпосереднім простором його генерації. Проаналізовано феномени «постправди», алгоритмічного маніпулювання та кризи довіри, які є прямими наслідками браку адекватного епістемологічного підґрунтя сучасної комунікації. Обґрунтовано, що інформаційне суспільство ставить перед соціальною комунікацією епістемологічне завдання відновити спільні критерії істини і довіри в умовах мережевої фрагментації та алгоритмічної опосередкованості. Це потребує поєднання технічних рішень, освітніх програм і нових інституційних процедур, які забезпечать прозорість, підзвітність й інклюзивність процесів верифікації знання. Аргументовано, що епістемологічне обґрунтування соціальної комунікації в інформаційному суспільстві вимагає відходу від жорсткого фундаменталізму на користь соціальної епістемології та еволюційної прагматики. Зазначено, що для подолання кризових явищ (таких як фейки, когнітивне розшарування суспільства, втрата раціонального дискурсу) філософія та теорія комунікації мають розробити нову методологію «цифрової гігієни» та критичного мислення, яка б розглядала медіаграмотність не просто як прикладну навичку, а як фундаментальну епістемологічну чесноту сучасного суб'єкта пізнання.