Трансформація людської суб’єктності в алгоритмічній цивілізації: концепція відчуження третього порядку

У статті здійснено філософську концептуалізацію еволюції феномена відчуження в умовах цифрової цивілізації та обґрунтування авторського поняття «відчуження третього порядку» як якісно нової форми екзистенційної кризи Homo algoritmicus. Аргументовано, що автономізація генеративного штучного інтелекту змінює онтологічний характер взаємодії людини з цифровим середовищем, унаслідок чого об’єктом відчуження стають людська суб’єктність, когнітивна унікальність та екзистенційна агентність. Запропоновано концептуальну модель історичної еволюції відчуження, що охоплює три взаємопов’язані порядки: класичне відчуження, відчуження другого порядку, пов’язане з цифровими симулякрами, та відчуження третього порядку, зумовлене функціональною автономізацією алгоритмічних систем. Обґрунтовано критерії їхнього розмежування за об’єктом відчуження, механізмом його виникнення, джерелом агентності та онтологічним статусом цифрового середовища. Доведено, що відчуження третього порядку не зводиться до технологічного посередництва чи цифрової репрезентації людини, а відображає трансформацію онтологічного статусу людської суб’єктності в умовах поширення автономних алгоритмічних агентів. Розкрито екзистенційний вимір запропонованої концепції через аналіз феномена «онтологічної зайвості», який характеризує переживання втрати людиною власної незамінності як суб’єкта мислення, творчості та прийняття рішень. Проаналізовано прояви відчуження третього порядку у науково-академічній діяльності, правовій сфері та цифровій комунікації, а також запропоновано стратегії антропологічного опору, що ґрунтуються на принципах постцифрової аскези, десакралізації автономного коду, збереження людського контролю та реабілітації екзистенційного досвіду. Водночас доведено, що глобальна цифровізація соціуму актуалізує проблему збереження сутнісних характеристик людського буття в умовах тотального розгортання віртуальних інститутів. Додатково акцентовано увагу на синергетичному ефекті взаємодії людино-машинних систем, що детермінує появу нових гібридних форм соціальної комунікації та вимагає переосмислення етико-правових меж відповідальності в алгоритмізованому суспільстві майбутнього.