Франкова візія національного розвою в контексті становлення знаннєвого капіталу в сучасній Україні

У статті здійснено компаративний аналіз філософської спадщини Івана Франка та сучасних концепцій людського та знаннєвого капіталу в умовах цифрової трансформації та російсько-української війни. Розкрито національний розвій України від модерного суспільства до постмодерного та суспільства знань. З’ясовано інтелектуальний потенціал освіти й науки у розвитку людського капіталу в добу модерну. Значущість освіти Іван Франко вбачає у збереженні та переданні національної пам’яті, освоєнні природничого знання та практичних навиків співжиття в соціумі. Розглянуто Франковий критичний погляд на зросійщення українського люду та імперське витіснення української мови з культурного та повсякденного життя народу. Розкрито Франкове розуміння рідної мови як носія культурної пам’яті, національної ідентичності та засобу збереження самостійного розвитку українського народу.

Проаналізовано теорії «знаннєвого капіталу» постмодерного суспільства у концепціях Ф. Махлула, К. Боулдинга, П. Друкера, Д. Белла, М. Кастельса та Н. Штера. Показано, що знаннєвий капітал є стратегічною силою, що забезпечує соціально-економічний розвиток постіндустріального суспільства, його інноваційність і конкурентоспроможність. Переосмислено Франкову концепцію національного розвою в контексті сучасного суспільства знань, де людський та знаннєвий капітал розглядаються як ключові ресурси свободи та стійкості України. Розглянуто знаннєвий потенціал сучасної України, який характеризує технологічна інноваційність, мережева цифровізація та інформаційна кібербезпека. Російсько-українська війна прискорила нарощування знаннєвого капіталу в оборонних технологіях. Обґрунтовано, що знаннєвий капітал – це інтелектуально-інноваційне багатство нації, що сприяє зміцненню її національної стійкості та економічної конкурентоспроможності.