Маркери драми у внутрішньому монолозі

У статті досліджено особливості драматичного прийому внутрішнього монологу на матеріалі
внутрішніх монологів трагедії В. Шекспіра "Гамлет" та драми Б. Брехта "Життя Галілея" з метою
експлікації відмінностей чи подібностей світосприймання та світовідчуття геніальними митцями
В. Шекспіром та Б. Брехтом, які є ключовими фігурами на світовій літературній шахівниці. У
мистецтві драматичної вистави внутрішній монолог (ВМ) є одним із найважливіших чинників
народження органічної словесної дії актора. Призначенням ВМ є відтворення та передача передмовної
суб’єктивної дійсності: невисловлених відчуттів, прихованих переживань і думок, нецензурованих
асоціацій. Монолог у формі "потоку свідомості" передає процес функціонування людської психіки у її
складності, розчленованості, частинності, багатошаровості, незв’язності та спонтанності. Він є
самостійною композиційною формою, яка відрізняється від висловлювань наратора і (теоретично)
незалежна від нього, відіграє роль "дзеркала свідомості".