Ареф’єва А. Ю. (2021) Синкретизм та синтетизм еволюції мистецтва як засоби культуротворчості. Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. Філософські науки. № 90. С. 165–176. ISSN 2663-7650. DOI: 10.35433/PhilosophicalSciences.2(90).2021.165-176.
18.pdf
Завантажити (584kB) | Preview
Анотація
У статті розкрито експлікації категорії "синтез мистецтв" в контексті категоріального простору понять "синкретизм", "еклектика", "взаємодія", "художній синтез". Доведено, що синкретизм, як механізм культуротворення, фіксує стадію "первинної простоти" та відображує потенціал художнього універсалізму конкретної доби, стилю, особливості поетики й естетичні вподобання митця – автора синтетичного художнього твору. Встановлено, що художній синтез відображує іманентну цілісність твору як синтез образу та предмета, натомість синтез мистецтв свідчить про взаємодію різних видів мистецтв.
Особлива увага у дослідженні сконцентрована на аналізі егалітаризму в грецькій та європейській культурі. З’ясовано, що мистецтву властивий розмірений ритм і метрика, яка була пов'язана з циклізмом і навіть своєрідним «метрономом» – протагоністом вітворення події. Водночас змагальна система гри (агон), коли в одному просторі грали декілька драм, потребувала певної акцентації, орієнтації в часові та просторі. Протагоністи, перші комуніканти були надзвичайно важливими детермінативами, а детермінантою, що допомагала увійти в наслідково-причину реальність, ставала обрана тканина події. Детермінативи розводили омоніми, розводили подібне, а детермінанти намагалися звернутися до засади, до метафізики, до того, що рухало подією в контексті змагальної акторської драматургії.
Встановлено, що триєдина хорея як своєрідний образ, який в класицизмі досягає буквально канонічного принципу єдність місця, часу і дії, є своєрідним принципом самоздійснення сценічної дії. Системогенез як породження цілісності, де передбачається подія, що випереджається в образах, визначається надзвичайно гостро як маска. Маска була незмінною трагічною або ментальною іпостасью, яка проводила вісь, вертикаль. На основі цієї домінанти відбувалася інтрига події, яка мала своє місце і мала свою драматургію самоздійснення. Поряд з цим час моделював вічність і розгортався в надзвичайно широких чи більш малих діапазонах, але він завжди моделював ту одвічність, яка усувала часовість в християнському розумінні за межі події.
| Тип ресурсу: | Стаття |
|---|---|
| Класифікатор: | L Освіта > L Освіта (Загальне) |
| Користувач: | Анастасія Торгонська |
| Дата подачі: | 12 Січ 2022 13:54 |
| Оновлення: | 12 Січ 2022 14:02 |
| URI: | https://eprints.zu.edu.ua/id/eprint/33593 |
| ДСТУ 8302:2015: | Ареф’єва А. Ю. Синкретизм та синтетизм еволюції мистецтва як засоби культуротворчості. Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. Філософські науки. 2021. № 90. С. 165–176. DOI: 10.35433/PhilosophicalSciences.2(90).2021.165-176. |


