Спільночитання як діалогічна практика розвитку особистості: український досвід у міжнародному контексті

У матеріалах ми розглядаємо спільночитання як діалогічну практику розвитку особистості та соціальної компетентності молоді в умовах війни. Виходячи з розуміння читання як соціальної практики, що передбачає співконструювання смислу в межах культурної спільноти, ми обґрунтовуємо, що спільночитання виходить за межі формування суто когнітивних навичок і постає механізмом розвитку діалогічних умінь, емпатії та рефлексії. Теоретично дослідження спирається на підходи діалогічного читання та діалогічної педагогіки, які розглядають текст як медіатор взаємодії. У статті проаналізовано сучасні міжнародні дослідження ефективності спільночитання, а також дані міжнародних моніторингових програм (зокрема PISA і PIRLS), що фіксують зниження читацьких показників і актуалізують потребу в переосмисленні ролі читання в освіті та молодіжній роботі. Особливу увагу приділено воєнному контексту України, де спільночитання розглядається як інструмент підтримки молодих людей. У матеріалах представлено дослідницький проєкт DaR:UA (“Dialogues and Reading. Shared Reading for Ukrainian Young People”), спрямований на перевірку гіпотези про позитивний вплив спільночитання на розвиток діалогічних і соціальних навичок молодих людей у воєнний час.