Власне ім’я як важливий чинник формування національної ідентичності в сучасній Україні

У статті порушено питання, які пов'язані з одним із найважливіших аспектів національної ідентифікації особи зокрема та народу загалом і стосуються антропонімічних найменувань громадян у сучасній Україні. Автор статті з'ясовує традиційні та нетрадиційні шляхи поповнення онімного словника, а також протилежний процес – перехід онімів до номінації бізнесів і продукції, назв хімічних елементів і фізичних величин, астрономічних об'єктів і міст/сіл, представників світу флори і фауни. У статті проаналізовано розвиток лінгвістичної науки ономастики, яка вивчає власні імена, їхнє виникнення та розвиток, структуру, семантику та функціонування в мові. Автор звертає увагу на безмежну кількість власних назв, які значно переважають за кількістю загальні назви, і поділяються на численні групи за значенням: антропоніми, зооніми, фітоніми, топоніми, гідроніми, етноніми, космоніми, хрононіми, теоніми, ергоніми, порейоніми, урбаноніми. Автор пояснює основні чинники, які зумовлюють вибір імені для дитини – пора року народження, релігійні, національні або сімейні традиції, фізичні особливості дитини, мода, вплив політичних подій, телевізійних серіалів та різноманітних шоу на вразливих та емоційних батьків. У статті автор дає короткий аналіз вибору імен у певні історичні епохи, пояснює причини та наслідки для дітей, які отримали нетрадиційні, чудернацькі найменування. Хоча в Україні єдекілька нормативних словників-довідників, які дають змогу красиво, змістовно і яскраво назвати дитину, чимало батьків припускаються різнотипних помилок, вигадуючи ім'я для нащадка. На жаль, сьогодні в нашій країні відсутня цілісна державна політика щодо найменування осіб, і тому батьки можуть вибрати як ім'я будь-яке слово, сполучення слів. Як результат, в українському ономастиконі з'явилися десятки імен-покручів, варіантні імена, розмовні форми імен, орфографічно неправильно записані імена, а також імена, властиві чужим мовам і культурам.