Поліфункціональність музичних образів у малій прозі М. Яцкова

У статті розглядаються художні функції музичних образів у малій прозі М. Яцкова. Крізь призму сецесії як стилю простежуються особливості моделювання музичної образності, що тяжіє до принципів символізму, містицизму, синтезу мистецтв, взаємопереходів барви у музику, а звуку в рух. Завдяки сецесійним прийомам увиразнюється протистояння між діонісійським і аполлонівським, що досягається проведенням художніх асоціативних паралелей і контрастів: жінка – музика; звук (музика) життя – звук (музика) смерті; музика як засіб творення нового світу і музика як спосіб дезорганізації дійсності. Мала проза молодомузівця ілюструє художнє оприявнення музики на різних текстових рівнях (підтекстовому, лексико-семантичному, фонічному), що зумовлює розмаїту варіативність прочитання взаємодії слова і звуку. Переважно музична образність постає у тексті як: емоційно-настроєве тло; спосіб вираження вічності, мистецький імпульс, середовище існування культури; засіб для моделювання антиномічних пар (сакральне – профанне, юрба – унікальна творча особистість, життя – смерть); можливість вираження внутрішнього стану героїв, засіб розкриття їхніх характерів, пояснення дій та вчинків, означник емоцій і почуттів; можливість ототожнення музики з типом героя; прояв ірраціонального, містичного; часто використовуваний фонічний засіб; філософське поняття. У цілому, синтез музики і слова, який яскраво простежується у художній спадщині письменника, сприяє не лише прочитанню інтермедіальних зв'язків, а й глибшому розумінню психології митця.