Відтворення класичного сюжету засобами фентезі доби постмодернізму: інтермедіальний контекст

У статті представлено порівняльний аналіз двох творів фентезі доби постмодернізму, які містять переспів комедії В. Шекспіра "Сон літньої ночі", – графічного роману Н. Ґеймана "Сендмен. Пісочний чоловік" (Том 3, "Країна снів", 1990) і роману Т. Пратчетта "Пани та пані" (1992). Метою розвідки є компаративний розгляд прикладів втілення класичного сюжету в полі взаємодії художніх практик засобами поетики літератури фентезі (як суто вербальними, так і інтермедіальними). Проведене зіставлення дає змогу простежити розвиток мотиву повернення ельфів, зміну рецепції названого мотиву в контексті еволюції образу "чарівного народу" як носіїв ілюзій та довести наявність опосередкованого творчого діалогу митців. У процесі розвідки виявлено ознаки наступності ідей та образів, які походять як із комедії Шекспіра, так і з тексту-посередника – циклу казок Редьярда Кіплінґа "Пак з пагорбів". Визначено зв'язок використання інтертекстуальних прийомів з ідейними домінантами названих творів. Виокремлено елементи дистанційної дискусії двох авторів: потрактування образу чарівного народу загалом та образу Пака (архетип трікстера) зокрема, а також роль ілюзії та її носіїв у житті людини. Обґрунтовано висновки про особливості реалізації сюжету повернення ельфів у графічному романі та в прозовому творі: форма коміксу дає змогу поєднати покадрове візуальне відтворення подій та мову художнього літературного твору, натомість роман – почути авторські коментарі щодо вчинків персонажів, переглянути їхні ролі в розвитку сюжету. Підкреслено, що в графічному романі Ґеймана форма коміксу зумовлює специфіку читацького сприйняття завдяки підсиленню вербальних образів візуальними, взаємодії таких образів, а також особливої структурованості тексту. Доведено, що Пратчетт, відтворюючи основну композицію й окремі елементи п'єси Шекспіра, переосмислює роль чарівного народу, спираючись на первинні фольклорні уявлення та на ідею про згубну силу влади ілюзії, що є основою паразитичного світу ельфів. Дослідження дає підстави зробити висновок про функціонування сюжету, що виник завдяки казкам Кіплінґа: інсценізаця "Сну літньої ночі" як спосіб повернути зниклий "чарівний народ" реалізується в британській літературі по-різному та з різною метою, зокрема за часів постмодернізму цей сюжет слугує для подальшого переосмислення ролі ілюзії в житті людини. Оскільки з цитованих творів українською видано лише два томи "Сендмена", усі інші цитати надано в перекладі автора статті. Стаття є доповненою й допрацьованою версією доповіді, виголошеної на VI Симпозіумі ІЛ НАН України "Література в колі медій: інтермедійне поле художніх практик, рецептивні стратегії, синтез мистецтв" у 2013 році.