2020: гіперреальність чи гіперсимулякр?

У статті доводиться, що 2020 рікперетворився на своєрідну точку біфуркації, що актуалізувала зміну світоглядних та аксіологічних парадигм, визначила нові моделі поведінки як людства загалом, так і окремого індивіда. Людство, що постійно жило прагненнями майбутнього та плекало значну кількість планів, починаючи від планування відпочинку на рік наперед і закінчуючи глобальними економічними та політичними прогнозами на найближчі десятиліття, несподівано усвідомило, що є лише "тут і зараз", лише сьогодні. Звичний прогнозований світ перетворився на стрічку Мьобіуса, де змішані просторово-часові рамки, адже нікого вже не дивує факт одночасного перебування у двох, а то й більше місцях – вдома та в офісі (інституті, університеті, школі тощо), при цьому вони можуть бути й просторово віддаленими, знаходитися в різних містах, або навіть країнах.

Виникає ситуація світоглядного та ідеологічного вакууму, коли звичні філософські парадигми на кшталт різноманітних "-ізмів" не здатні репрезентувати реальність, що стає все більш схожою на симулякр, копію, ерзац, втрачає звичні сенси.

Мета статті – дослідити сутність світоглядної, онтологічної та аксіологічної природи сучасного соціуму та розкрити його особливості, виокремити найважливіші виклики, перед якими опинилося людство у 2020 році, показати, що привабливий образ людини- номада, що прагне постійних змін свого місцеперебування, виплеканий та розтиражований філософією постмодерну, у пандемійно-карантинній реальності 2020 року трансформується у діджиталізованого номада, простором існування та діяльності якого стає Інтернет.

Доведено, що віртуальні зв'язки та процеси перетворюються на гіперважливі та реальні, характеризуються інтенсивними світоглядними, соціальними і культурними трансформаціями.