Філософія гри в Іммануїла Канта і Фрідріха Шіллера

Метою статті є філософське осмислення поняття гри, яке належить до групи традиційних і найдавніших у філософії. Поняття гри зустрічаємо вже у Геракліта, Демокріта, Платона, Арістотеля, кініків, стоїків, неоплатоніків. Через багатовікову традицію різноманітного використання це поняття приходить до сучасної філософії, а також широко використовується поза її межами – в соціології, психології, економіці та інших науках. Однак дуже рідко проблематика гри сама ставала предметом філософського аналізу.

Гра займає особливе місце в кантівській філософії. Іммануїл Кант залишається одним з тих небагатьох філософів, які зробили сам ігровий феномен предметом спеціальної філософської рефлексії. Гра у славетного німецького філософа є гармонійною основою всіх пізнавальних властивостей людини та особливим, "оживляючим чинником душі". За Кантом саме сутнісні властивості гри роблять взагалі можливим процес пізнання; адже гра гармонізує пізнавальні здібності суб’єкта; ігрові прояви спрямовують його на предмет. Гра розглядалася Кантом як підґрунтя існування трансцендентальної естетики. Їй притаманні системність і впорядкованість, але вона також є проявом свободи особистості. Гра є корелятом суб’єктивності, вона інтерпретується Кантом також як медіатор, що поєднує світ суб’єктивного з об’єктивним, зовнішнього з внутрішнім.

Філософія Фрідріха Шіллера продовжує традицію кантівської філософії гри. Завдяки ігровому феномену в особистості поєднуються реальність і форма, необхідність і випадковість, пасивність і свобода, а людська сутність досягає свого логічного завершення. Розглянута в онтологічному плані, гра постає необхідною основою культури. Поняття гри в філософських побудовах Фрідріха Шіллера органічно поєднує в собі змістовне та формальне, раціональне й чуттєве. Саме гра фактично постає тим фактором, що створив і продовжує створювати людину як особистість та соціальну високоморальну істоту, піднімаючи її над фізичним світом природи. Саме гра ("естетична гра") інтерпретується філософом як маніфестація справжньої сутності людини. Саме в грі і через гру людина стає особистістю, творить себе та свою суб’єктивність.