Концепт «щастя» в художньому вимірі Б. Антоненка-Давидовича

Стаття присвячена з’ясуванню специфіки відображення особливостей функціонування концепту «щастя» в прозі Б. Антоненка-Давидовича з акцентуванням уваги на його еволюції. Творчість кожного письменника дає змогу відтворити його унікальну картину світу, складовими якої є концепти, їх виділення й узагальнення сприяє більш повному й об’єктивному розумінню творчості митця. Концепти є своєрідним художнім утіленням світосприйняття письменника, результатом взаємодії індивідуально-творчої майстерності з довкіллям і часовими реаліями. Творчість Б. Антоненка-Давидовича акумулює в собі особистий досвід письменника, засвідчує унікальність його світобачення, розкриває культурний і життєвий досвід, відображає його рецепцію світу.

Концепт «щастя» представлений із різною конотацією в усіх періодах творчості письменника. Його розуміння персонажами творів Б. Антоненка-Давидовича зазнає еволюції. Спочатку відчуття щастя корелює зі спогадами про дитинство, коханням до жінки, «сродною» працею, поступово трансформуючись у доросле свідоме почуття взаємного кохання. Твори письменника засвідчують поступове усвідомлення істинного щастя. Знаковим для розуміння специфіки функціонування концепту «щастя» у творчості Б. Антоненка-Давидовича є оповідання «Щастя». Це один з останніх творів письменника, написаний у вже досить зрілому віці, тому концепт «щастя» представлено тут найповніше, репрезентовано всі його складові, які в ранній творчості були намічені лише пунктирами. Твір є вершинним щодо розуміння концепту «щастя» письменником. З висоти літ та свого життєвого досвіду Б. Антоненко-Давидович доводить, що вічні ідеали – кохання до жінки й любов до людей – дають людині істинне відчуття щастя.